3.Лінгвістична парадигма та причини її змін. Flashcards
Поняття парадигми відоме ще з часів античності.
Іноді парадигмою називали приклад з історії, що слугував доказом чогось. У 1961 р. американський соціолог Т. Кун у книзі «Структура наукових революцій» висунув концепцію розвитку науки як процесу революційних перетворень, маючи на увазі природничі науки. Дослідник запропонував нове тлумачення терміна «парадигма» з атрибутом «наукова», зазначивши, що межа наукових знань зумовлюється загальною культурою соціуму, а наукова парадигма є визнаним усіма зразком наукових знань і дій у певний період, у відповідному суспільстві, які дають модель постановки проблем і їхнього розв’язання в науковій спільноті. На його думку, парадигма є джерелом методів, проблемних ситуацій і стандартів вирішення, прийнятих на певному етапі розвитку. Приблизно в такому самому значенні термін «наукова парадигма» застосовується в наукознавстві, філософії, лінгвістиці тощо. За словами Ф. Березіна, поняття наукової парадигми було висунуте з метою забезпечення внутрішньої єдності різноманітних поглядів, гіпотез та ідей.
У лінгвістиці наукова парадигма набуває значення підходу до розгляду мови, сукупності принципів її дослідження, прийнятих у певній мовознавчій спільноті.
М. Алефіренко зазначає, що в сучасній лінгвістиці наукова парадигма - це панівна на кожному етапі історії лінгвістичних учень система поглядів на мову, яка визначає предмет і принципи лінгвістичного дослідження відповідно до культурно-історичного й філософського контексту епохи
О. Кубрякова виокремила три блоки у складі наукової парадигми:
1) настановний, що визначає засади й передумови її формування;
2) предметно-пізнавальний, що характеризується спільністю підходів до об’єкта науки;
3) процедурний (технічний), який грунтується на сукупності методів і методик дослідження об’єкта згідно з настановами й підходами.
Мовознавці постулюють історію лінгвістики як послідовну зміну домінанти (або співіснування) трьох або чотирьох головних наукових парадигм:
1) генетичної (порівняльно-історичної, еволюційної), яка набула особливої ваги у мовознавстві XIX ст., керувалася принципами історизму, діахронічного розгляду мови, почасти - емпіризму, психологізму й аналогійності, була спрямована на дослідження еволюційних змін мов, закономірностей розщеплення прамов, генетичної близькості мов світу;
2) таксономічної (системно-структурної), що домінувала в першій половині XX ст. і ґрунтувалася на принципах синхронічності лінгвістичного опису, інваріантів і варіантів мовних одиниць, системності мови, її рівневої ієрархії, наявності системних відношень на всіх мовних рівнях, а також була редукціоністською, логіцистичною й реляціоністською (спрямованою лише на мову, її структурну організацію без урахування зовнішніх чинників, зокрема, й людського);
3) прагматичної (комунікативно-функціональної”), становлення якої відбулося у другій половині XX ст. і позначилося на переорієнтації лінгвістичних досліджень на аналіз людського чинника в мові, діяльнісної та телеологічної поведінки мовної системи в комунікативному середовищі (мова почала розглядатися як знаряддя досягнення людиною успіху, оптимізації інтерактивних відношень мовців у комунікативній ситуації, різних типах дискурсу);
4) когнітивної (або когнітивно-дискурсивної), спрямованої на пояснення постійних кореляцій і зв’язків між мовою, мовними продуктами, з одного боку, і структурами знань, операціями мислення та свідомості, з іншого.
Спосіб переходу від однієї парадигми до іншої лінгвісти представляють по-різному:
як коливання маятника (П. Паршин), як коловий рух (Д. Руденко), як послідовну зміну (3. Тураєва), як рух по спіралі (Ю. Степанов), як співіснування за умови домінування однієї чи двох парадигм (О. Кубрякова). М. Алефіренко зазначає, що панування тієї чи іншої парадигми зберігається, допоки несумісні з нею мовні факти не руйнують її методологічної доктрини. Накопичення суперечностей у певній парадигмі зумовлює зародження елементів нового знання, формування різних наукових напрямів, а згодом - кризову ситуацію, у результаті якої руйнуються підвалини старої парадигми закладається підґрунтя нової. Як здається, при переході від однієї парадигми до іншої ніякого процесу руйнації не відбувається.
Отже, найбільш реалістичним описом способу переходу від однієї парадигми до іншої є положення
О. Кубрякової про зміну домінанти, адже актуальним завжди залишається весь доробок мовознавства, який «переплавляється» (= переглядається в нових ракурсах) з огляду на перерозподіл пріоритетів у дослідників мови. Рух по колу чи спіралі передбачає або перманентне повернення до старих пізнавальних настанов, або набуття ними нового більш високого статусу, що не відповідає ані еволюції лінгвістичних концепцій, ані їхнім можливостям. Скоріше, мова йде про те, що «знання, отримані раніше, не зникають без сліду, вони відходять на другий план і на новому оберті спіралі можуть відродитися в новій якості». Така теза більшою мірою відтворює принцип наступності лінгвістичних знань. Поняття ж «зміни парадигми», навпаки, на думку дослідників, означає заперечення настанов і принципів попередньої, що не завжди відбувалося в історії мовознавства (наприклад, при переході від системно-структурної до прагматичної, адже системність залишалася і принципом функціонально-комунікативної, і найсучаснішої, синергетичної парадигми). М. Макаров наголошує на тому, що «перехід від однієї домінуючої парадигми до іншої не передбачає її буквальну заміну чи повне заперечення, а, скоріше, виражається у зміні наукових метафор, поглядів на мову, нових пріоритетах, методах і перспективах, що у «знятій» формі містять ідеї й досягнення попередників». Рухаючись уперед, наука не стільки створює нове, але неминуче переоцінює старе, пережите». Поки нова парадигма не набере достатньої ваги, вона зазнає утисків із боку представників попередньої. Так відбувалося при переході до лінгвістичного функціоналізму, і так само сьогодні відбувається становлення когнітивнодискурсивної парадигми. Обстоювання мовознавцями власної консервативної позиції нерідко існує на тлі проголошення концепції «чистої лінгвістики» і відмежування від міждисциплінарних досліджень.
Сучасний парадигмальний простір лінгвістики представлений співіснуванням двох домінантних парадигм:
прагматичної та когнітивної, адже сьогодні увага дослідників насамперед зосереджена на мові як знарядді комунікації та впливу, з одного боку, і когніції та концептуалізації, з іншого. До того ж процеси функціонування мови в комунікації опосередковані когнітивними операціями свідомості, що створює підґрунтя для дослідження їх у взаємодії.
