Dorian Grey Flashcards
dorianchapterone
The studio was filled with the rich odour of roses, and when the light summer wind stirred amidst the trees of the garden, there came through the open door the heavy scent of the lilac, or the more delicate perfume of the pink-flowering thorn.
Майстерню наповнював густий аромат троянд, і коли легкий літній вітерець ворушив дерева в саду, у відчинені двері вливався п’янкий запах бузку або ніжний аромат рожевих квітів глоду.
From the corner of the divan of Persian saddle-bags on which he was lying, smoking, as was his custom, innumerable cigarettes…
З кутка дивану, вкритого перськими попонами, на якому він лежав, як завжди, курячи нескінченну кількість сигарет…
Lord Henry Wotton could just catch the gleam of the honey-sweet and honey-coloured blossoms of a laburnum…
Лорд Генрі Воттон бачив, як золотисті, солодкі, мов мед, квіти ракитника палали на сонці…
A portrait like this would set you far above all the young men in England…
Такий портрет підніс би тебе набагато вище за всіх молодих людей Англії…
It is your best work, Basil, the best thing you have ever done.
Це твоя найкраща робота, Безіле, найкраще з усього, що ти коли-небудь створював.
I have put too much of myself into it.
Я вклав у нього забагато себе самого.
Every portrait that is painted with feeling is a portrait of the artist, not of the sitter.
Кожен портрет, написаний з почуттям — це портрет художника, а не натурника.
Front
Back
You don’t understand me, Harry,” answered the artist. “Of course I am not like him. I know that perfectly well. Indeed, I should be sorry to look like him.
Ти мене не розумієш, Гаррі, — сказав художник. — Звісно, я не схожий на нього. Я це добре знаю. І справді, мені б не хотілося бути на нього схожим.
You shrug your shoulders? I am telling you the truth.
Ти плечима знизуєш? Я кажу тобі правду.
There is a fatality about all physical and intellectual distinction, the sort of fatality that seems to dog through history the faltering steps of kings.
У всіх фізичних і духовних відмінностях є якась фатальність, наче вона переслідує через історію невпевнені кроки королів.
It is better not to be different from one’s fellows. The ugly and the stupid have the best of it in this world.
Краще не відрізнятися від інших. У цьому світі найкраще живеться дурним і потворним.
They can sit at their ease and gape at the play.
Вони можуть спокійно сидіти й дивитися на боротьбу.
If they know nothing of victory, they are at least spared the knowledge of defeat.
Якщо їм не дано пізнати тріумф перемоги, то хоча б вони позбавлені гіркоти поразки.
They live as we all should live — undisturbed, indifferent, and without disquiet.
Вони живуть, як ми всі повинні жити — безтурботно, байдужно й без тривог.
They neither bring ruin upon others, nor ever receive it from alien hands.
Вони нікого не гублять і самі не гинуть від чужої руки.
Your rank and wealth, Harry; my brains, such as they are — my art, whatever it may be worth; Dorian Gray’s good looks — we shall all suffer for what the gods have given us, suffer terribly.
Твій стан і багатство, Гаррі; мій розум, яким би він не був, — моє мистецтво, яким би воно не було; краса Доріана Ґрея — ми всі будемо страждати за те, що дали нам боги, страждати страшенно.
English Text
Ukrainian Translation
I could not get rid of her. She brought me up to royalties, and people with stars and garters, and elderly ladies with gigantic tiaras and parrot noses. She spoke of me as her dearest friend. I had only met her once before, but she took it into her head to lionize me. I believe some picture of mine had made a great success at the time, at least had been chattered about in the penny newspapers, which is the nineteenth-century standard of immortality.
Я не міг позбутися її. Вона водила мене до королівських осіб, а потім до сановників у зірках і орденах, до якихось старих дам у величезних діадемах з носами, схожими на дзьоби папуг. Вона говорила про мене, як про свою найкращу подругу. Я зустрічав її тільки одного разу раніше, але вона вирішила увічнити мене. Я вірю, що якась моя картина мала великий успіх у той час, принаймні її обговорювали в дешевих газетах, що є девізом безсмертя для XIX століття.
Suddenly I found myself face to face with the young man whose personality had so strangely stirred me. We were quite close, almost touching. Our eyes met again. It was reckless of me, but I asked Lady Brandon to introduce me to him. Perhaps it was not so reckless, after all. It was simply inevitable. We would have spoken to each other without any introduction. I am sure of that. Dorian told me so afterwards. He, too, felt that we were destined to know each other.
І раптом я опинився лицем до лиця з тим самим юнаком, чия особистість так дивно зворушила мене. Ми стояли зовсім близько, майже торкаючись. Наші погляди знову зустрілися. Це було безрозсудно з мого боку, але я попросив леді Брентон познайомити нас. Можливо, це було не так уже й безрозсудно. Це було просто неминуче. Ми б заговорили один з одним і без знайомства. Я впевнений у цьому. Доріан сам потім сказав мені, що він також відчував, що ми повинні були познайомитися.
And how did Lady Brandon describe this wonderful young man?” asked his companion. “I know she goes in for giving a rapid precis of all her guests. I remember her bringing me up to a truculent and red-faced old gentleman covered all over with orders and ribbons, and hissing into my ear, in a tragic whisper which must have been perfectly audible to everybody in the room, the most astounding details. I simply fled. I like to find out people for myself. But Lady Brandon treats her guests exactly as an auctioneer treats his goods. She either explains them entirely away, or tells one everything about them except what one wants to know.
І як леді Брендон описала цього чудового молодого чоловіка?» — запитав його супутник. — Я знаю, що вона хоче швидко розповісти про всіх своїх гостей. Я пам’ятаю, як вона підвела мене до жорстокого й почервонілого старого джентльмена, вкритого орденами та стрічками, і шипіла мені на вухо трагічним шепотом, який, мабуть, був чудово чутний для всіх у кімнаті, найдивовижніші подробиці. Я просто втік. Мені подобається знаходити людей для себе. Але леді Брендон ставиться до своїх гостей так само, як аукціоніст до своїх товарів. Вона або повністю їх пояснює, або розповідає про них усе, крім того, що хоче знати.
Poor Lady Brandon! You are hard on her, Harry!” said Hallward listlessly. “My dear fellow, she tried to found a salon, and only succeeded in opening a restaurant. How could I admire her? But tell me, what did she say about Mr. Dorian Gray?” “Oh, something like, ‘Charming boy — poor dear mother and I absolutely inseparable. Quite forget what he does — afraid he — doesn’t do anything — oh, yes, plays the piano — or is it the violin, dear Mr. Gray?’ Neither of us could help laughing, and we became friends at once.
Бідна леді Брендон! Ти суворий до неї, Гаррі!» — мляво сказав Холворд. — Мій любий, вона намагалася відкрити салон, і їй вдалося відкрити лише ресторан. Як я міг милуватися нею? Але скажіть мені, що вона сказала про містера Доріана Грея?» «О, щось на кшталт: «Чарівний хлопчик — ми з бідною дорогою мамою абсолютно нерозлучні». Зовсім забув, що він робить — боюся, що він — нічого не робить — о, так, грає на фортепіано — чи це на скрипці, любий містере Ґрей?» Ніхто з нас не міг утриматися від сміху, і ми одразу стали друзями.
“Laughter is not at all a bad beginning for a friendship, and it is far the best ending for one,” said the young lord
plucking another daisy. Hallward shook his head. “You don’t understand what friendship is
“How horribly unjust of you!” cried Lord Henry
— Як жахливо несправедливо з вашого боку! — скрикнув лорд Генрі
