Іспит Flashcards
На іспит скласти зразки ділових документів:
1. Автобіографія
2. Резюме
3.Заява про прийняття на роботу.
4. Заява про звільнення.
5. Характеристика.
6. Пояснювальна записка.
7. Доповідна записка
8. Протокол.
9. Витяг з протоколу.
10.Службовий лист. - дати визначення і для чого вони потрібні
Автобіографія - це документ, який містить інформацію про особу, освіту, професійні досягнення та інші важливі відомості про людину. Він потрібний для прийняття на роботу, вступі до навчального закладу, проходження практики тощо
1
.
Резюме - документ, який містить короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи та досягнення особи, яка його складає
1
.
Заява про прийняття на роботу - документ, який підтверджує зацікавленість у працевлашній позиції та бажання на участь у відповідному конкурсі
3
.
Заява про звільнення - документ, який виражає бажання особи про звільнення з роботи або навчального закладу
3
.
Характеристика -документ, у якому надається оцінка ділових і моральних якостей працівника як члена колективу за період, який він відпрацював на даному підприємстві Характеристика пред’являється при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, атестації, оформленні на роботу за конкурсом тощо.
1
.
Пояснювальна записка -це ненормативний документ, що подається в школу чи то на роботу, який дозволяє більше розібратися в причинах вибраного рішення. Цей ключовий документ не просто викладає причини нашого вибору, а й аналізує потенційні наслідки, що є важливим для подальших навчальних або трудових відносин.
Пояснювальна записка в школу – це невеликий, але дуже значущий документ, який пишуть батьки, щоб поділитись зі школою деталями обставин та причин, чому їхньої дитини не було на заняттях.
1
.
Доповідна записка - документ, який містить інформацію про певну проблему та пропозиції щодо її вирішення, наприклад, доповідна записка може бути написана на учня , який заважає проводити уроки
2
.
Протокол - документ, який містить записані протоколи зустрій, наприклад, зустрій з керівництвом школи або навчального закладу
4
.
Витяг з протоколу - витяг, який містить відповідні дані з протокола зустрій
4
.
Службовий лист - це узагальнена назва великої групи управлінських документів, які є основним засобом обміну інформацією юридичних осіб між собою, а також із громадянами.
- Державна мова – мова професійного спілкування.
.
Державна мова, яка в Україні є українською(Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року - «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України»)є основною мовою професійного спілкування в багатьох галузях. Це означає, що в більшості випадків українська мова використовується для передачі фахової інформації, складання документів, створення фахових текстів, та інших аспектів спілкування в різних сферах діяльності. Однак, в окремих випадках, особливо в міжнародних або багатомовних середовищах, можуть використовуватися інші мови для професійного спілкування, але українська залишається основною мовою внутрішнього фахового спілкування в країні.
На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.
Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами - діалектами (територіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.
Нижче наведено приклади фахової інформації в різних галузях:
Медицина: наукові статті, монографії, збірники наукових праць, дисертації, фахові журнали, які містять результати наукових досліджень, аналізів, експертиз, оглядів, рецензій тощо
3
4
.
Наука: наукові статті, монографії, збірники наукових праць, дисертації, фахові журнали, які містять результати наукових досліджень, аналізів, експертиз, оглядів, рецензій тощо
1
2
.
Освіта: документи про фахову передвищу освіту, які видаються закладами фахової передвищої освіти, іншими суб’єктами надання фахової передвищої освіти за місцем навчання
4
.
Юриспруденція: наукові статті, монографії, збірники наукових праць, дисертації, фахові журнали, які містять результати наукових досліджень, аналізів, експертиз, оглядів, рецензій тощо
1
.
Інформаційні технології: наукові статті, монографії, збірники наукових праць, дисертації, фахові журнали, які містять результати наукових досліджень, аналізів, експертиз, оглядів, рецензій тощо
1
2
.
Фінанси: наукові статті, монографії, збірники наукових праць, дисертації, фахові журнали, які містять результати наукових досліджень, аналізів, експертиз, оглядів, рецензій тощо
1
.
Інженерія: наукові статті, монографії, збірники наукових праць, дисертації, фахові журнали, які містять результати наукових досліджень, аналізів, експертиз, оглядів, рецензій тощо
1
2
.
Як довго існує українська мова
Історія української мови налічує багато століть. За деякими дослідженнями, праслов’янська мова, з якої виникла українська мова, була єдиною до VI століття н.е. Після цього почали формуватися регіональні мовні утворення, які згодом інтегрувалися у живу давньоруську мову, на основі якої й формувалася українська мова
4
. Українська мова є однією з 30-40 найпоширеніших мов світу і має загальну кількість носіїв більше 40 мільйонів
3
. Сучасна українська мова, яка формувалася під впливом творів класиків літератури, налічує два-три століття
5
. Українська мова є державною мовою в Україні, і держава забезпечує її всебічний розвиток та функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України
Сфери суспільного життя
Економічна сфера включає в себе виробництво, розподіл та споживання матеріальних благ, а також фінансові відносини між людьми та організаціями
1
6
.
Політична сфера складається з приводу влади та участі в державному управлінні, а також з політичних відносин між людьми та організаціями
1
5
.
Соціальна сфера включає в себе відносини між людьми, які базуються на соціальних нормах та цінностях, а також на взаємодії між людьми та організаціями
1
3
6
.
Духовна сфера включає в себе виробництво духовних цінностей, світогляду, науки, культури та інших аспектів, які впливають на розвиток людини та суспільства в цілому
Що таке фольклор?
Усна народна творчість (фольклор) - це твори, що складені народом і передавалися із вуст в уста, із покоління в покоління, при цьому змінювалися і доповнювалися. У фольклорних творах втілений колективний життєвий досвід, ідеали, прагнення, риси характеру, традиції різних народів. Це ніби духовне послання наших далеких предків нам, їхнім нащадкам, щоб ми здійснили їхні мрії про перемогу Добра, Справедливості, Мудрості, Розуму у нашому з вами людському житті.
Фольклор включає у себе устне словесне творчість, таке як міфи, легенди, казки та інші, а також музику, танці, народний театр та декоративно-ужинні предмети
Що таке традиція?
Традиція - це звичаї, досвід, правила поведінки та інші елементи культури, які передаються від покоління до покоління
- Понятя про сучасну українську літературну мову та мовну норму.
Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:
^ унормованістю;
^ уніфікованістю (стандартністю);
^ наддіалектністю;
^ поліфункціональністю;
^стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів). Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість,
тобто наявність усталених мовних норм, - найбільш поширених, уні- фікованих зразків репрезентації мовної системи.
Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відмі- ну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.
Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовнови- ражальних засобів. Це і є її поліфункціональність.
У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова збері- гає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.
Літературна мова характеризується розгалуженою системою сти- льовихрізновидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова - це форма української мови, яка використовується в літературних текстах, мас-медіа, офіційних документах та інших публічних комунікаціях. Вона є результатом еволюції мови протягом історичного розвитку та підпорядкована мовним нормам.
Мовна норма - це визначені правила, стандарти та конвенції, які визнаються в деякому спільноті і визначають правильне вживання мови. Вона включає в себе синтаксис, граматику, правопис, вимоги до лексики та фонетики.
Сучасна українська літературна мова має свої мовні норми, які встановлені лінгвістами та офіційними мовними органами. Ці норми визначають правильний порядок слів у реченні, правильне вживання граматичних форм, орфографічні правила, а також рекомендації щодо стилістики та вживання лексичних одиниць.
Українська мова постійно розвивається, і мовні норми можуть змінюватися з часом під впливом культурних, соціальних та мовних змін. Таким чином, розуміння сучасної української літературної мови та мовних норм важливо для забезпечення правильного та ефективного мовлення в сучасному українському суспільстві.
унормованість;
^ уніфікованість (стандартністю);
^ наддіалектність;
^ поліфункціональність;
^стилістичною диференція
Унормованість - це встановлення правил та норм, які регулюють вживання мови в різних сферах суспільного життя, таких як державні та громадські установи, преса, художня література, наука, театр, освіта та побут людей
1
. Унормованість мови забезпечує її зрозумілість та точність викладу інформації, а також допомагає зберігати та розвивати культурні цінності та цінності суспільства
3
.
Уніфікованість (стандартність) - це встановлення єдиних норм та правил вживання мови, які діють на всій території країни та в усіх сферах суспільного життя
1
2
. Уніфікованість мови забезпечує її зрозумілість та точність викладу інформації, а також допомагає зберігати та розвивати культурні цінності та цінності суспільства
3
.
Наддіалектність - це використання мови, яка не має діалектних особливостей та є загальнонаціональною
1
. Наддіалектна мова є стандартною та уніфікованою формою мови, яка використовується в усіх сферах суспільного життя
1
.
Поліфункціональність - це здатність мови виконувати різноманітні функції в різних сферах суспільного життя
1
. Мова може використовуватися для передачі інформації, вираження емоцій, виконання ритуалів та інших цілей
1
.
Стилістична диференціація - це використання мови залежно від сфери та мети спілкування
1
. Мова може бути офіційною, науковою, художньою, побутовою та іншими
1
. Стилістична диференціація мови допомагає забезпечити її точність та зрозумілість в різних сферах суспільного життя
На чому сформована сучасна літературна мова
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч.
Зачинатилем нової української літературної мови був І. П. Котляревський - автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-Чарівник»). Він першим ви- користав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
зачинатель і наріччя
1) Зачинатель - це людина, яка починає щось, ініціює дію або процес.
2) Наріччя - це частина мови, яка вказує на час, місце, спосіб, причину, ступінь, спосіб дії або стану. Наріччя може модифікувати дієслова, прикметники або інші наріччя.
Чим характеризується українська мова?
Основні характеристики української мови включають:
Співвідношення усної та писемної форм мови: українська мова має характеристики як усної, так і писемної форм, які відбивають її історію та культурні традиції
4
.
Вплив на інші мови: українська мова вплинула на польську, російську та білоруську літературні мови, а також на діалекти сусідніх мов
3
.
Різноманітність мовних стилів: українська мова має сімфункціональних стилів, таких як науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, епістолярний та конфесійний
2
.
Відмінності від інших слов’янських мов: українська мова має свої унікальні риси, які відрізняють її від сусідніх слов’янських мов, таких як польська, білоруська, російська, болгарська та словацька
3
.
Історичні корені: українська мова має глибокі корені в давньоруській мові та культурі, а також впливом різних історичних періодів та культурних вплив
3
.
Чим характеризується літературна мова ?
Літературна мова характеризується такими ознаками:
Унормованістю;
Уніфікованістю (стандартністю);
Наддіалекгністю;
Поліфункціональністю;
Стилістичною диференціацією.
Високий рівень української мови хто відбув?
Основоположником сучасної української літературної мови справедливо вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів української мови. У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови. Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй твор- чості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.
Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.
Тарас Шевченко
Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, художник, громадський діяч, який жив у XIX столітті. Він створив багато творів, які стали класикою української літератури. Деякі з них:
“Кобзар” (1840)
“Гайдамаки” (1841)
“Наймичка” (1842)
“Катерина” (1842)
“Марія” (1844)
“Сон” (1844)
“Тополя” (1845)
“І мертвим, і живим…” (1845)
“Мина Мазайло” (1845)
“Причинна” (1845)
- Функціональні стилі сучасної української літературної мови та сфери їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
Мовленнєвий і функціональний стиль розуміємо як сукупність прийомів відбору та сполучень мовленнєвих засобів, функціонально зумовлених змістом, метою та обставинами спілкування.
Вирізняють такі функціональні стилі: художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, розмовний, конфесійний та епістолярний.
Художній стиль. Головними ознаками є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживаються слова з різним лексичним значенням, різні за походженням. Багатий на епітети, метафори, порівняння, повтори, гіперболи та інші зображувальні засоби, можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми. Різні типи речень за будовою, метою висловлювання, за відношенням змісту речення до дійсності. Реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма та ін. Підстилі: епічний, ліричний, драматичний, комбінований. Сфера використання: творча діяльність, література, осіта тощо.
Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки. (Повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань.)Ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження. Членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, таблиць, діаграм. Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень.
Розрізняють власне науковий (дисертація, монографія, дипломна, курсова робота тощо ), науково-навчальний (підручники, посібники), науково-популярний (доступність викладу наукової інформації, розрахованої на нефахівців) підстилі наукового стилю. Сфера використання: наукова діяльність, науково-техн. прогрес, осіта.
Офіційно-діловий. Підстилі: дипломатичний, юридичний, канцелярсько-діловий. Жанри реалізації: ділові папери, наради, переговори. Сфера використання: офіційне спілкування в державно-політичному, громадському і економічному житті, адміністративно-господарська діяльність, законодавство. Використовуються стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, безособові та наказові форми дієслів зі значенням постійної дії, відсутність особових форм, кліше, переважають прості ускладнені речення.
Публіцистичний. Підстилі: власне-публіцистичний, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний. Жанри реалізації : продукція ЗМІ, нариси, есе, памфлети, фейлетони; критичні статті. Сфера використання: виробнича діяльність, навчання, суспільно культурна, громадсько-політична. Стильові риси: спрямованість на новизну, інформаційність, динамічність, авторська пристрасть, простота і доступність, переконливість. Мовні особливості: суспільно-політична лексика, політ. заклики, гасла, різні терміни, спонукальні і окличні речення, риторичні питання, багатозначна лексика.
Розмовниий. Підстилі: розмовно-побутовий, розмовно-офіційний (світський). Використовується в усному повсякденному спілкуванні. Жанри: бесіда, розмова. Мовні особливості: лаконічність тексту, різні види інтонації, різна лексика, розмовні слова, фразеологізми, просторічча, неповні еліптичні речення, питальні, окличні, звертання, вигуки, вставні слова.
Епістолярний - це стиль приватного листування. Широке використання форм ввічливості - звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання.
Конфесійний - обслуговує релігійні потреби суспільства. Мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням. Для підкреслення урочистості використовуються речення із зворотним порядком слів, поширені повтори слів.
- Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів. Специфічні особливості офіційно-ділового та наукового стилів. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенція.
Професійна сфера вимагає вміння інтегрувати офіційно-діловий, науковий та розмовний стилі мовлення. Офіційно-діловий стиль характеризується формальністю, точністю та чіткістю виразу. Він використовується у ділових листах, офіційних документах та презентаціях.
Науковий стиль мовлення властивий науковим статтям, доповідям та іншим науковим текстам. Він відрізняється від офіційно-ділового стилю наявністю спеціалізованої термінології, наукових концепцій та логічної побудови тексту.
У професійній сфері також важлива мовна, мовленнєва та комунікативна компетенція. Мовна компетенція передбачає володіння граматикою, лексикою та фонетикою мови. Мовленнєва компетенція означає вміння правильно будувати висловлювання, використовуючи відповідний стиль мовлення. Комунікативна компетенція полягає в здатності ефективно спілкуватися, враховуючи особливості аудиторії та мету комунікації.
Таким чином, успішна професійна діяльність передбачає засвоєння різних стилів мовлення та розвиток високого рівня мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенції.
- Орфографічні норми. Правопис та відмінювання прізвищ, імен, по батькові в українській мові.
Орфографічні норми в українській мові включають в себе правила написання слів, відмінювання прізвищ, імен та по батькові, а також вживання розділових знаків, тире, дефісу та лапок.
1)Чоловічі прізвища на -о та приголосний
- відмінюються так, як іменники 2 відміни (як козак - козака, батько - батька)
Приклади:
Довженко Олександр - Довженка Олександра, Сич Олега - Сича Олега
✍️ Прізвища цього типу при відмінюванні мають чергування голосних і приголосних (Кисіль - Киселя, Сорока - Сороці), але не мають випадних і вставних звуків (Чернець - Чернеця)
2) Жіночі прізвища на -о та приголосний
- не відмінюються
Приклади:
Петро Жанна - Петренко Жанни, Шпак Ольга - Шпак Ольги )
3)Прізвища іменниково типу із закінченням -а, -я
-відмінюються так, як іменники 1 відміни (як жінка - жінки, сирота - сироти)
Приклади:
Тягнибіда Петро - Тягнибіди Петра, Доля Інна - Долі Інни
4)Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій, -ов, -ев, -єв, -ів, -їв, -ин, -ін, -їн
- відмінюються так, як відповідні прикметники
Приклади:
Кобилянський/Кобилянська (як харківський/харківська), Літвінов/Літвінова(як братів/братова)
5)Незмінювані прізвища іншомовного походження та прізвища на -их
- не відмінюються
Приклади:
Дюма Олександр - Дюма Олександра, Сайфі Маргарита - Сайфі Маргарити, Каменских Іван - Каменских Івана)
✍️ У подаійних прізвищах кожна частина відміняється за своїм зразком:
Карпенко-Карий(Карпенка-Карого, Карпенка Карому тощо)
Українська мова має сім відмінків, кожен з яких відповідає на певне питання
1
2
3
4
:
Називний (Н. в.) — Хто? Що?
Родовий (Р. в.) — Кого? Чого?
Давальний (Д. в.) — Кому? Чому?
Знахідний (3. в.) — Кого? Що?
Орудний (Ор. в.) — Ким? Чим?
Місцевий (М. в.) — На кому? На чому?
Кличний (Кл. в.) — іменники виступають звертанням.
Іменники змінюють своє закінчення для зв’язку з іншими словами у реченні. Це змінювання називається відмінюванням або змінюванням за відмінками. Закінчення іменника залежить від його відміни, групи та значення
2
.
Наприклад, іменники чоловічого роду другої відміни в Р.в. однини можуть мати закінчення -а, -я чи -у, -ю (стола / столу, кота, світу). Деякі іменники в Родовому відмінку матимуть різне закінчення залежно від значення. Наприклад, акта (документ) – акту (дія), листопада (місяць) – листопаду (опадання листя) тощо
3
.
Кличний відмінок властивий лише іменникам. Оскільки закінчення Кл.в. іменника залежить від того, яке закінчення матиме той самий іменник у Називному відмінку
3
.
- Правопис складних іменників, прикметників та прислівників
• Написання складних iменникiв
Разом пишемо:
Складнi iменники, якi утворенi за допомогою голосних -о-, -е- з двох основ: атомохiд, зорепад.
Складнi iменники з першою частиною авiа-, авто-, електро-, агро-,
вело-, гелiо-, гео-,
гiдро-, космо-, екстра-, зоо-, квазi-, кiно-, мета-,
макро-, мiкро-, метео-, мiлi-, мoнo-, мото-, мульти-, нео-, псевдо-,
радiо-, соцiо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, фото-, вiдео-</span> тощо.
Наприклад: кiномистецтво, гiдрокостюм.
Складнi iменники, перша частина яких є дiєсловом у формi наказового способу:
пройдисвiт, зiрвиголова.
Складнi iменники, перша частина яких є число, записане словом: сторiччя, шестиповерховий.
Складнi iменники з першою частиною полу-, напiв-, пiв-.
Наприклад: пiвогiрка, напiвавтомат, полумисок.
Усi складноскороченi слова: педiнститут, ощадкаса.
Через дефiс пишемо:
Складнi iменники, якi утворенi без сполучних голосних з двох iменникiв:
Iменники, що складаються з близкьких або протележних за змiстом понять:
експорт-iмпорт, щастя-доля.
Складнi прiзвища та географiчнi назви: Iвано-Франкiвськ, Нечуй-Левицький.
Складнi iменники, якi позначають назви одиниць вимiру: кiловат-година.
Назви спецiальностей, посад i професiй: генерал-губернатор, прем’єр-мiнiстр.
Iменники на позначення казкових персонажiв: Вовчик-Братик, Лисичка-Сестричка.
Складнi iменники, якщо другий з них виражає ознаку, яку можна передати прикметником.
Наприклад: хлопець-богатир (бо сильний хлопець).
Iменники, у яких перше слово пiдкреслює певну прикмету чи особливiсть предмета, явища, названого другим словом: жар-птиця, стоп-кран.
Складнi термiни, одне слово в яких є назвою родового поняття, а друге — видового:
гриб-паразит, жук-носорiг.
Деякi назви рослин: брат-i-сестра, люби-мене.
Власнi назви з першою частиною пiв-: пiв-Китаю.
Складнi iменники з першою частиною лейб-, вiце-, максi-, мiдi-, мiнi-, екс-, обер-, унтер-. Наприклад: вiце-президент, екс-мiнiстр, унтер-офiцер.
Iншомовнi назви промiжних сторiн свiту: норд-ост.
Складнi слова, перша частина яких — число, записане цифрами: 50-рiччя.
Разом пишуться всі іменники в рядку:восьми/класник, відео/апаратура, мін/юстфото/апаратура, зоре/пад, екс/президентнапів/автомат, кіно/мистецтво, віце-прем’єрпів/Києва, гідро/костюм, полу/мисок Восьмикласник – разом пишуться складні іменники, перша частина яких є числом, записаним словом.
Відеоапаратура – разом пишуться складні іменники з першою частиною «відео».
Мін’юст – разом пишуться усі складноскорочені слова.
Через дефіс пишуться іменники екс-президент, віце-прем’єр (складні іменники з першою частиною лейб-, віце-, максі-, міді-, міні-, екс-, обер-, унтер-), пів-Києва (власні назви з першою частиною пів).
• Написання складних прикметникiв
Разом пишемо:
Прикметники, що утворенi вiд мiж собою залежних слiв. Тобто мiж ними вставити сполучник i не можна:
правобережний (правий берег), свiтлолюбний (любить свiтло).
Прикметники, першою частиною яких є слова багато, мало, старо, ново, давньо, верхньо, нижньо:
староболгарський, багатопартiйний, давньоукраїнський.
Прикметники, у яких першою частиною є записане словом число:
шестиповерховий, сорокарiчний.
Прикметники з префiксами iнтер-, контр-:
iнтерконтекстуальний, контрудар.
Виняток: контр-адмiрал.
Через дефiс пишемо:
Прикметники, утворенi вiд незалежних мiж собою слiв. Тобто сполучник i мiж ними вставити можна:
турецько-український
(турецький i український), мовно-лiтературний (мова i лiтература)</i>.
Назви вiдтiнкiв смаку, кольору та поєднання кольорiв:
синьо-зелений, темно-червоний, кисло-солодкий.
Виняток: золотогарячий, червоногарячий, жовтогарячий.
Прикметники, у яких першою частиною є записане цифрами число:
30-рiчний.
Назви промiжних частин свiту:
пiвнiчно-захiдний.
Прикметники з першою частиною воєнно-, вiйськово-:
воєнно-промисловий, вiйськово-спортивний.
Виняток: вiйськовозобов’язаний, вiйськовополонений (тому що цi прикметники стали iменниками).
Разом пишуться обидва прикметники в рядку: ліво/бережний, темно/зелений старо/український, мовно/літературний двадцяти/річний, 50/річний східно/слов’янський, багато/канальний Східнослов’янський – прикметник, утворений від залежних між собою слів. Багатоканальний – до складу прикметника входить слово багато-.
Через дефіс пишуться прикметники темно-зелений (відтінок кольору), мовно-літературний (прикметник, утворений від незалежних між собою слів), 50-річний (перша частина – записане цифрами число).
• Прислівник
Разом пишуться:
прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);
складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч.
Окремо пишуться:
прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником.
Найуживаніші з них такі:
без: без кінця, без черги, без упину, без жалю;
на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку;
до: до побачення, до речі, до краю, до діла;
з: з радості, з жалю, з горя, з розгону;
в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;
прислівникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.
Через дефіс пишуться:
прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їх-ньому, по-нашому;
прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;
прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, бііьш-менш, часто-густо, любо-дорого;
прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам’ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.
Прислівник,прийменник,іменник - дати визначення
Іменник - це частина мови, що називає предмети, явища, ідеї, стани тощо. Він може бути самостійним словом або частиною складеного слова.
Прикметник - це частина мови, що виражає ознаку предмета або явища, яке називає іменник.
Прислівник - це частина мови, що виражає ознаку дії, стану, ознаки предмета або явища, яке називає дієслово, прикметник або іменник.
Прийменник - це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника, прикметника, дієслова або прислівника. Він може бути самостійним словом або частиною складеного слова. Прийменник виконує роль зв’язку між словами у реченні
- Правопис слів іншомовного походження.
В словах іншомовного походження пишемо и:
У загальних назвах після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (за правилом «дев’ятки») перед приголосними кореня: дискета, таксист, цирк, методика, стимул, зигзаг, шифр, риф, чипси.
У власних географічних назвах:
1. В кінцевих -ида, -ика: Флорида, Колхида, Мексика, Корсика.
2. Після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, ц перед наступним приголосним: Вірджинія, Алжир, Чилі, Чикаго, Йоркшир, Вашингтон, Лейпциг (але Віші, Шіофок).
3. Із звукосполученням -ри- перед приголосними: Великобританія, Мадрид, Рим, Рига, Крим, Цюрих (але Австрія, Ріо-де-Жанейро).
4. В інших назвах після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Единбург, Кордильєри, Сардинія, Скандинавія, Ватикан, Палестина, Тибет, Вавилон, Єгипет, Єрусалим, Китай.
Пишемо і:
У загальних назвах:
- на початку слова: ідея, інструкція, імпорт, інфляція, імітатор;
- після приголосного перед голосним та й: артеріальний, геніальний, аудієнція, клієнт, партійний, радій;
- у словах, які закінчуються на -ія: артерія, рація;
- у кінці невідмінюваних слів після приголосних пишеться і, а не и: візаві, журі, мерсі, парі, попурі, колібрі, таксі, поні, пенальті;
- після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним у загальних назвах: бізнесмен, пірат, вітраж, міф, фільтр, гіпотеза, гід, кіно, хімія, ліра, німб.
У власних назвах:
- між приголосними та в кінці слів: Кіпр, Гвінея, Лісабон, Міллер, Візантія, Хібіни, Кіплінг, Бірма, Ніцца, Міссісіпі, Сочі, Паганіні, Джерсі, Сімферополь, Сідней, Сінгапур, Сілезія, Россіні, Зімбабве, Грім, Дідро, Овідій.
У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються: апеляція, бароко, колектив, комісія, шасі.
- Подвоєння зберігається в окремих загальних назвах: тонна, ванна, вілла, бонна, нетто, брутто, мадонна, манна, булла, мірра, пенні, мотто, аннали, мулла.
- У власних назвах та їх похідних: Шиллер, Одіссей, Мекка, Марокко (марокканець), Голландія (голландський).
- При збігові однакових приголосних префікса і кореня (коли в мові існує слово без префікса): імміграція (бо є міграція), порівняй з еміграція; контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є реалізм).
Увага! Ватт (прізвище) — ват (одиниця виміру); Максвелл (прізвище) — максвел(одиниця виміру); Жаккард (прізвище) — жакард (тканина); Торрічеллі (прізвище) — торічелієва порожнеча (термін); біль (страждання) — білль (законопроект); була’ (ж. р. від дієслова бути) — бу’лла (папська грамота, послання, скріплене печаткою); мана (привід, ілюзія) — манна (їстівні лишайники); миро (запашна олія) — мирра (тропічне дерево, смола з нього); мото (частина складного слова «моторний») — мотто (епіграф); пені (родовий відмінок від іменника «пеня») — пенні (розмінна монета).
Увага! Подвоєння відбувається в географічних, особових власних назвах та у чоловічих і жіночих іменах: Апенніни, Ассирія, Бонн, Еллада,; Авіценна, Аллах, Будда; Апполінарій, Аполлон, Віссаріон, Геннадій; Алла, Анна, Елла (але: Агнеса, Інеса, Каміла, Сара).
- Правопис великої літери.
З великої літери пишуть:
- Перше слово, яким починається речення після крапки, трьох крапок, знака оклику, знака питання, що стоять у кінці попереднього речення:
• Ой яка чудова українська мова! Де береться все це, звідкіля і як? Є в ній ліс — лісок — лісочок, пуща, гай, діброва, Бір, перелісок, чорноліс, Є ще і байрак (Підс.)
• Шопена вальс… Ну хто його не грав і хто не слухав? (Рил.) - Перше слово після знака оклику, яким відокремлюють звертання:
• Прекрасний Києве на предковічних горах! Многострадальному хвала тобі, хвала! (Рил.) - Слово, що йде за знаком оклику після вигуку:
• Ой горенько! Косо моя/ Косо моя золотая! (Л. Укр.). - З великої букви пишуть ремарки, які вказують на ставлення слухачів до якоїсь особи:
• Мова — категорія загальнонародна, вона характеризує відмінності народів, а не суспільних класів («Сучасна українська літературна мова»).
• Мова є духовне надбання усього народу, всієї нації… (Там же);
• Катря. Мамо, цитьте! (Прислухається). Хтось іде до нас; може, лікар? (Біжить з тривогою; дивиться за ворота) (Стар.)
Примітка. З великої букви також пишуть:
• перше слово рубрики тексту, якщо кожна рубрика закінчується крапкою;
• перше слово прямої мови після двокрапок;
• початкове слово постанови, резолюції, протоколу;
• після двокрапки за словами «Слухали», «Ухвалили» в протоколі.
(Довідкова література з цього питання: «Український правопис», «Довідник з українського правопису».)
Велика літера у власних назвах - З великої букви пишуть індивідуальні імена, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська людей, назви дійових осіб байок, казок, драматичних творів.
У подвійних (потрійних і т. д.) іменах і прізвищах з великої букви пишуть кожне слово (окремо або через дефіс): Іван Якович Франко, Артем (Федір Андрійович Сергєєв), Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка), Ярослав Мудрий, Зіновій-Богдан, Мавка, Перелесник, Лебідь, Щука і Рак, Івасик-Телесик, Дід Мороз, Хо, Вернигора, Квітка-Основ’яненко, Вольфґанґ-Амадей, Франклін Делано Рузвельт, Вільгельм Фрідріх Гегель.
Примітка. З малої букви пишуться імена, які вживають як загальні назви людей: меценат, робінзон, донжуан. Коли власні імена ще не втратили свого індивідуального значення, але вживають як загальні, то пишуться з великої букви: наші майбутні Макаренки і Сухомлинські.
Назви одиниць виміру, конкретних предметів, утворені від власних імен, пишуть з малої букви: ампер, ом, кулон, дизель (двигун), рентген (апарат, процедура), максим (кулемет), френч (одяг). Скорочені позначення одиниць виміру пишуться з великої букви: А — ампер, К — кельвін, Н — ньютон. - У романських і германських прізвищах та іменах артиклі, прийменники, частки ван, да, дас, де, даль, дер, дю, ла, ле, фон тощо пишуть з малої букви і окремо від інших складових частин: Людвіг ван Бетховен, Леонардо да Вінчі, Лопе де Вега, Женні фон Вестфален, фон дер Штольц.
Примітка. Артиклі, прийменники, частки пишуть з великої букви, якщо вони разом з другою частиною становлять одне слово (Вандервальде, Декорт, Дюбуа, Лафонтен, Фонвізін), якщо в мові-оригіналі пишуться з великої літери (Ле Корбюзье, Де Голль). - В арабських, тюркських та інших східних назвах осіб з великої букви пишуть початкова частка Ібн: Ібн Сіна, Ібн Русте.Частини власних імен аль, аш, ас, ад, ель, ес, бей, бек, заде, зуль, паша, шах, огли, оглу пишуть з малої букви і, як правило, через дефіс: аль-Біруні, Омар-аш-Шаріф, Ібрагім-бей, Турсун-заде, Ізмаїл-паша, Мелік-шах, Кер-огли, ес-Зайят.
- Усі частини корейських, в’єтнамських, бірманських, індонезійських, японських прізвищ та імен пишуть окремо і з великої букви: Кім Ір Сен, Хо Ші Мін, Нгуєн Конг Хоан, Наборі Семи, Курахара Корехіто.
- З великої букви пишуть індивідуальні міфологічні та релігійні найменування: Прометей, Молох, Перун, Зевс, Венера, Магомет, Будда. Якщо міфологічні індивідуальні назви вживаються як загальні, то пишуть із малої букви (аполони і венери), з малої букви пишуть також видові міфологічні назви (русалка, муза, німфа, сирена).
- З великої букви пишуть умовні власні імена в договорах і актах: Договірні Сторони, Уряд, Надзвичайний і Повноважний Посол, Автор.
- З великої букви пишуть присвійні прикметники, якщо вони виражають індивідуальну належність людині: Вірин, Галин, Олексіїв, Петренків.
Присвійні прикметники, що входять до складу назв, які мають значення «пам’яті», «імені», також пишуть із великої букви: Шевченківська конференція, Макаренківські читання.
Присвійні прикметники пишуть з малої букви, якщо мають у своєму складі суфікс -ськ- чи входять до складу фразеологічних одиниць: франківські рукописи, горьківський стиль, гордіїв вузол, піфагорова теорема, сізіфова праця. - З великої букви пишуть клички тварин: Рябко, Мурка, Каштан, Гнідий, Лиса, Ряба. Назви порід тварин пишуться з малої букви: білий леггорн, азербайджанський гірський меринос, сибірська лайка, вівчарка, пінчер.
- У спеціальній літературі з великої букви пишуть назви сортів рослин: Білий налив, Шпанка рання (вишні), Лісова красуня (груші), Ренклод (сливи).
- 3 великої букви пишуть астрономічні назви: Земля, Місяць, Сатурн, Венера, Юпітер, Великий Віз, Велика Ведмедиця, Чумацький Шлях.
- Назви частин світу у прямому значенні пишуть із малої букви: схід, захід, північ, південь, південний захід, північний схід тощо. Якщо ці назви входять до складу територіальних найменувань, то пишуться з великої букви: Далекий Схід, країни Заходу, Південне Полісся, народи Крайньої Півночі.
- Назви морів, озер, річок, гір тощо, крім родових назв, які вживаються у прямому значенні, пишуть із великої літери: Антарктида, Говерла, Москва-ріка, озеро Світязь, Скандинавський півострів, Північний полюс, Чорне море.
Якщо складова частина найменування втратила своє пряме значення, то пишуть із великої літери: Великі Луки, Ясна Поляна, Булонський Ліс, Золотий Ріг.
Службові слова, що входять до складних географічних найменувань, пишуть із малої літери і виділяються дефісом: Комсомольськ-на-Амурі, Ростов-на-Дону, Ріо-де-Жанейро, Па-де-Кале. - У назвах геологічних і водних басейнів, родовищ корисних копалин неродові назви пишуть із великої букви: Дніпровський басейн, Кременчуцьке водосховище, Курська магнітна аномалія, Волго-Донський канал, Чіатурське родовище.
- У вітчизняних назвах вулиць, площ, парків, гаїв їх родові означення пишуть із малої літери: вулиця Шевченка, Львівська площа, Першотравневий парк, проспект Перемоги.
Примітка.Так само з малої букви пишуть у назвах вулиць слова брід, узвіз, яр, вал. ворота, міст: Кузнецький міст, Андріївський узвіз, Цимбалів яр, Добрий шлях, Верхній вал. - У назвах шляхів, залізниць, каналів, вокзалів, станцій, портів, пристаней тощо усі слова, крім родових, пишуть із великої букви: Одеська автострада, Київський вокзал, Військово-Осетинська дорога, Південно-Західна залізниця, аеропорт Бориспіль (але бориспільський аеропорт), пристань Канів.
- У назвах районів, сільрад, шкіл, радгоспів тощо з великої букви пишуть тільки перше слово: Рожищенський район, Любченська сільрада, Переспинська середня школа, Тарасівський радгосп.
- У назвах держав усі слова пишуть із великої букви: Угорська Республіка, Республіка Індія, Сполучені Штати Америки, Французька Республіка.
- У назвах міжнародних об’єднань, союзів держав, а також у назвах міжнародних організацій усі слова, крім родових, пишуть із великої букви: Антанта, Балканські країни, Скандинавські країни, країни Близького Сходу, Всесвітня Рада Миру, Організація Об’єднаних Націй, Товариство Червоного Хреста й Червоного Півмісяця (але південні республіки, північні країни).
- З великої літери пишуть неофіційні назви держав, міст, одиниць територіального поділу інших географічних об’єктів: Волинь, Закарпаття, Київщина, Підмосков’я, Полісся, Російська Федерація, Славутич (Дніпро), Лівобережна Україна.
- У назвах міністерств та їх головних управлінь, а також у повних найменуваннях інших центральних установ і організацій з великої букви пишуть тільки перше слово: Академія наук України, Державний банк України, Міністерство освіти та науки України УРСР, Харківська облпрофрада, Волинський облвно, профком Технологічного університету Поділля
Примітка. На штампах, вивісках, заявах усі слова, крім службових, як правило, пишуть із великої букви: Українське Управління Цивільного Повітряного Флоту, Ректорові Київського Державного Університету їм. Т, Г. Шевченка. - З великої букви пишуть власні назви академій, інститутів, науково-дослідних установ, театрів, музеїв тощо, хоч перше слово цих назв може бути родовим означенням: Інститут мовознавства їм. О. О. Потебні АН України, Музей українського мистецтва, Театр ляльок, Будинок учителя, Палац одруження (але будинок відпочинку, будинок побуту).
- Назви частин, відділів, секторів, інших підрозділів установ та організацій пишуть із малої букви: кафедра української мови, планово-економічний відділ заводу «Арсенал».
- У назвах історичних епох, періодів, подій, революцій, народних повстань, рухів, селянських війн, знаменних дат, революційних свят тощо з великої літери пишеться перше слово: Жовтнева революція, Лютнева революція, Паризька комуна, Брестський мир, Вітчизняна війна 1812 року, Велика Вітчизняна війна, Бородінський бій, Перше травня.
- У назвах з’їздів, конференцій, сесій, пленумів, засідань, президій, конгресів тощо з великої літери пишуть тільки слова типу всесоюзний, всеросійський, всеукраїнський, всесвітній, міжнародний, перший, другий: V Всеросійський з’їзд Рад (або П’ятий Всеросійський з’їзд Рад), Всесвітній конгрес прихильників миру.
- У назвах орденів усі слова, крім родових і службових, пишуть із великої букви: орден Ярослава Мудрого, орден Трудового Червоного Прапора (але: орден Дружби народів, орден «Мати-героїня», орден «Материнська слава» 2-го ступеня).
- Назви документів, якщо їм не передує родове слово, що стоїть поза назвою (статут, інструкція тощо), прийнято не брати в лапки й починати з великої букви: Декларація прав людини і громадянина, Декрет про мир, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.
- У назвах творів літератури, мистецтва, наукових праць з великої букви пишуть перше слово: роман «Чотири броди», драма «Свіччине весілля», опера «Запорожець за Дунаєм», балет «Спартак», журнал «Мовознавство», газета «Освіта».
- Умовні індивідуальні найменування кораблів, поїздів, літаків, автомобілів тощо, а також назви, що являють собою позначення машин, беруть у лапки й починаються з великої букви: крейсер «Аврора», атомохід «Арктика», бронепоїзд «Смерть ворогові», автомобілі: «Волга», «Жигулі», «Москвич-412», «Шкода», «Мерседес».
- Лексичні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні (полісемія; сипонімічний вибір слова; підступність паронімів й омонімів у мові фаху; міжмовна омолімія; складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення).
Ваш запит містить кілька понять і аспектів, пов’язаних із лексичними нормами в українській літературній мові в професійному спілкуванні. Давайте розглянемо кожен з них окремо:
- Полісемія: Полісемія - це явище, коли одне слово має кілька значень або відтінків значень. У професійному спілкуванні важливо враховувати контекст, щоб правильно зрозуміти, яке саме значення має вживатися у конкретній ситуації. Прикладом полісемії може бути слово “банк”, яке може означати фінансову установу або берег річки.
- Синонімічний вибір слова: В професійному спілкуванні важливо обирати слова точно і враховувати їх синонімічні відтінки. Наприклад, слова “повідомлення” і “інформація” можуть бути синонімами, але в певних випадках може бути важливо використовувати саме одне з них залежно від контексту і стилю спілкування.
- Підступність паронімів і омонімів: У мові фаху, де точність і ясність важливі, треба бути обережним щодо слів, які схожі за звучанням або написанням, але мають різні значення. Пароніми - це слова, які мають схожий звучання, але відрізняються значенням (наприклад, “обід” і “обід” у різних значеннях). Омоніми - це слова, які однаково звучать і пишуться, але мають різні значення (наприклад, “берег” річки і “берег” моря).
- Міжмовна омолімія: Міжмовна омолімія - це явище, коли слова однаково виглядають і звучать в різних мовах, але мають різні значення. В професійному спілкуванні, особливо в міжнародному контексті, це може викликати непорозуміння і помилки.
- Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення: В професійному спілкуванні часто використовуються скорочені форми слів, абревіатури і графічні скорочення для зекономлення часу і простору. Важливо знати, як правильно вживати ці скорочення і бути впевненим в їхньому розумінні у вас і вашого співрозмовника.
10.Термін і його ознаки. Поняття про терміносистему. Особливості функціонування й творення термінів у мові професійного спілкування обраного фаху. Запозичені та власне українські лінгвістичні терміни. Фахові термінологічні словники.
Термін (від латин.- межа, кінець) - це слово або словцсполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюжет, фабула, анапест)
Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему. Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо. Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають сукупності термінів системного характеру:
Українська термінологія у професійному спілкуванні • логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв’язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними); • мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо). Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв. Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була «всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного»67 . Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Основні ознаки терміна ^ Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення. -/ Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями. •^ Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається. ^ Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість 67 Панько ТІ, Кочан І М, МацюкГП Українське тєрмшознавство - Львів Світ, 1994 - С 144 514 3 11 . Термін та його ознаки. Термінологія як система і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує його сприйняття і збереження у терміносистемі. Термінологія виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів. Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розрізняють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники). Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо, окрім того, ще укладають тримовні, значно рідше - чотири-семимовними. Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають пояснення наукових понять. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин - назви поняття і його означення (дефініції). Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним символом нашого часу є «Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки» (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською мовами. Кілька років тому електронні словники перевернули свідомість лінгвістів, перекладачів, самих лексикографів та пересічних громадян, що мають справу з іноземною мовою. Електронний словник - комп’ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні слова, часто з урахуванням морфологічних форм і особливостей поєднання слів.
Стандартизація термінології - це вироблення термшів-еталонів, термшів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт) Стандартизована термінологія обов’язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах
Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом • систематизують поняття певної галузі науки чи техніки, переділяють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо), 516 о 1 2 загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія
• розмежовують родові та видові поняття, • відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел,
• розподіляють терміни за групами а) вузькоспеціальні терміни, б) міжгалузеві, в) загальнонаукові (загальнотехнічні),
• визначають з групи термішв-синонімів нормативні (інші терміни також подають, але з позначенням нерекомендований),
• добирають еквіваленти англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів,
• формулюють українською мовою означення (дефініції) поняття, • мовознавці рецензують стандарт Стаття стандарту має таку будову
• назва поняття українською мовою,
• скорочена форма терміна, • недозволений (нерекомендований) синонім, • родове поняття, • видове поняття,
• еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами, • дефініція (означення), • формула або схема
1.Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор мовна система, закони милозвучності,. Українська термінологія у професійному спілкуванні теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).
2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).
3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, правка, ретуш
Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:
1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.
2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ — спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший. 3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне
3. Способи творення термінів видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капітале дефіцитні країни.
4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція. Причини запозичення термінів різноманітні: • запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова винагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»; • паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсувати - повертати борг; імпорт - ввіз; асиміляція -уподібнення; лабіалізація — огублення; пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний -міжзоряний; бартер — прямий безгрошовий обмін товарами; • відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв ‘язку з її ліквідацією
Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни переділяють на:
• однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика.
• двокомпонентні терміни — найчастіше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури, універсали культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідальність; • трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:
а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;
б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови, пасивний словник мовця;
в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;
г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання; * багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.
алгебра алгебраический алгебричний синусоїда синусоидальный синусоїдний тенденція тенденциозный тенденційний емоція эмоциональный емоційний диференціювати дифференциальный > диференційний функція функциональный функційний
11.Морфологічні норми. Іменник. Поділ на відміни і групи. Творення назв осіб за родом діяльності. Вибір відмінкового закінчення іменника 2 відміни чоловічого роду однини в родовому та давальному відмінках.
Морфологічні норми української мови включають в себе правила та форми слів, в тому числі іменників. Іменники в українській мові поділяються на відміни та групи залежно від їхніх морфологічних властивостей. Давайте розглянемо деякі аспекти морфологічних норм щодо іменників:
- Відміни: Українські іменники поділяються на 7 відмін, які різняться за закінченнями у родовому відмінку однини та множини. Найпоширеніші відміни - перша, друга, третя і четверта.
- Групи: Іменники також можуть бути поділені на групи залежно від їхнього роду, а також за специфікою відмінювання. Наприклад, чоловічі та жіночі іменники можуть входити в різні групи.
- Творення назв осіб за родом діяльності: В українській мові назви осіб за родом діяльності можна утворити шляхом додавання до базового іменника відповідних суфіксів або закінчень. Наприклад, “письменник” від “пиcьмо,” “лікарка” від “лікувати.”
- Вибір відмінкового закінчення іменника 2 відміни чоловічого роду однини: В родовому відмінку ці іменники мають закінчення “-а,” а в давальному відмінку - “-ові.” Наприклад, “друга” (родовий відмінок) і “другові” (давальний відмінок).
Дотримання цих морфологічних норм є важливим для правильного вживання іменників у текстах та мовленні, оскільки вони впливають на форми та відмінювання слів і забезпечують граматичну правильність мовлення.