СПЕЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ Flashcards
Лінгвістичні основи логопсихології за К. Бюлером
Відомий дитячий психолог і лінгвіст К. Бюлер у 1924 р. ввів у науковий обіг уявлення про три функції мовлення,що склали надалі основу концепції мовленнєвої комунікації:
- вираження душевних рухів (символ через свою співвіднесеність з предметами та положеннями речей);
- впливу на чужі душевні рухи(симптом через свою залежність від відправника);
- «репрезентації» (це сигнал через свою апеляцію до слухача, чиєю зовнішньою поведінкою чи внутрішньою. ним станом він керує»).
Лінгвістичні основи логопсихології за О. Потебня
У своїй книзі «Думка і мова», розглядаючи проблеми взаємовідносини мови та мислення, мови та нації, походження мови, він писав: «Зближення мови знання з психологією, при якому стала можлива думка шукати вирішення питань про мову в психології і, навпаки, очікувати від досліджень мови нових відкриттів у галузі психології, збуджуючи нові надії, водночас свідчить, що кожна з цих наук порізно вже досягла значного розвитку.
Перш ніж мовознавство стало потребувати допомоги психології, воно мало виробити думку, що і мова має свою історію і що вивчення його має бути порівнянням його справжнього з минулим ».
Лінгвістичні основи логопсихології за Сеченовим
Вивченням становлення мовлення займався І.М.Сєченов, який звернув увагу на те, що у дитини ми можемо безпосередньо спостерігати народження мовлення і думки, що спирається на мовлення.
І. М. Сєченов стоїть і біля витоків ідеї про значення проговорення в процесі мислення: «Коли дитина думає, вона неодмінно в той же час говорить. У дітей років п’яти думка виражається словами або розмовою пошепки, або принаймні рухами язика та губ. Це надзвичайно часто (а може, і завжди, тільки в різних ступенях) трапляється і з дорослими людьми. Я, принаймні, знаю по собі, що моя думка дуже часто супроводжується при закритому і нерухомому роті німою розмовою. рухами м’язів язика у порожнині рота. У всіх випадках, коли хочу фіксувати якусь думку переважно перед іншими, то неодмінно вищептую її»
Предмет спеціальної психології.
закономірності розвитку і проявів психіки різних груп дітей з порушеннями в розвитку.
задачі спеціальної психології
1) розкриття закономірностей розвитку й проявів психіки, які є загальними для дітей, що мають нормотиповий рівень розвитку і дітей з порушенням розвитку;
2) дослідження закономірностей розвитку і проявів психіки, які є специфічними для дітей з порушенням розвитку;
3) вивчення порушень в розвитку і формуванні конкретних форм психічної діяльності і психічних процесів у різних груп дітей, котрі мають особливості розвитку.
4) виявлення шляхів, засобів і способів компенсації порушень в розвитку у дітей.
Взаємозв’язок спеціальної психології з іншими галузями психології та науками.
Нерозривно взаємообумовлені зв’язок спеціальної психології та педагогіки і її розділу - спеціальний педагогіки. Взаємозв’язок цих наук виражається в тому, що одне із завдань спеціальної психології - розробка психологічного обгрунтування питань і виховання дітей з порушенням розвитку на основі знань про специфіку їх розвитку, обгрунтування структури спеціальних дошкільних і шкільних установ, визначення напрямку освіти та трудової підготовки, обгрунтування застосування технічних засобів навчання таких дітей.
Не менш тісними є зв’язки спеціальної психології з медициною. Вони диктуються тим, що ці науки мають загальний об’єкт вивчення: дитина з вродженими і набутими порушеннями психічного розвитку, але відрізняються по предмету вивчення. Найбільш тісно спеціальна психологія пов’язана з розділами неврології, психіатрії та фізіології. Інтеграція спец. психологіі, неврології та фізіології дає можливість для якісно нової оцінки стану психічного розвитку дітей з порушеннями.
Характеристика особистості дитини з порушеннями опорно-рухового апарату.
Підвищена емоційна лабільність поєднується з інертністю емоційних реакцій.
Підвищена емоційна збудливість може поєднуватися з радісним, піднесеним, благодушним настроєм (ейфорія), зі зниженням критики. Нерідко ця збудливість супроводжується страхами, особливо характерний страх висоти.
Також підвищена емоційна збудливість може поєднуватися з порушеннями поведінки у вигляді рухової розторможеності, афективних вибухів, іноді з агресивними проявами, з реакціями протесту по відношенню до дорослих.
Всі ці прояви посилюються при втомленості, в новій для дитини обстановці і можуть бути однією з причин шкільної та соціальної дезадаптації.
При надмірному фізичному та інтелектуальному навантаженні, помилках виховання ці реакції закріплюються і виникає загроза формування патологічного характеру.
Специфічні порушення діяльності та спілкування при дитячому церебральному паралічі можуть сприяти своєрідному формування особистості.
Найбільш часто спостерігається диспропорційний варіант розвитку особистості. Це проявляється в тому, що достатній інтелектуальний розвиток поєднується з відсутністю впевненості в собі, самостійності, підвищеною сугестивністю.
Особистісна незрілість проявляється в егоцентризмі, наївності суджень, слабкою орієнтованістю в побутових і практичних питаннях життя. Причому з віком ця дисоціація зазвичай збільшується.
У дитини легко формуються утриманські установки, нездатність і небажання до самостійної практичної діяльності; так, дитина навіть з збереженням ручної діяльності довго не освоює навички самообслуговування.
При вихованні дитини з порушеннями опорно-рухового апарату важливе значення має розвиток її емоційно-вольової сфери, попередження невротичних та неврозоподібних розладів, особливо страхів, підвищеної збудливості в поєднанні з невпевненістю у своїх силах.
У дитини з церебральним паралічем часто відзначається своєрідний розвиток за типом психічного інфантилізму. Для попередження психічного інфантилізму важливо розвивати у дитини волю і впевненість у своїх силах.
Суб’єктом вивчення логопедії
особа із порушеннями мовлення
об’єктом вивчення логопедії є
стан мовленнєвої діяльності осіб порушенням мовлення
Завдання логопсихології
- вивчення закономірностей та особливостей психічного розвитку осіб з порушеннями мовлення різного ступеня тяжкості й різної етіології;
- дослідження специфіки особистісного і соціального розвитку дітей з мовленнєвою патологією;
- вивчення впливу мовленнєвих розладів на психічний розвиток дитини;
- поглиблене дослідження механізмів порушень психічного розвитку в дітей з порушеннями мовленнєвої діяльності;
- розробка психолого-педагогічних технологій ранньої профілактики, діагностики, виявлення й усунення порушень психічного розвитку в дітей з вадами мовлення;
- виявлення шляхів і механізмів компенсації та корекції вторинних відхилень;
- створення адекватних і ефективних корекцій-них програм психологічної роботи з дітьми, що мають порушення мовлення;
- визначення перспектив розвитку дітей з порушеннями мовлення й ефективних засобів їх навчання і виховання;
- аналіз досягнень у теорії та практиці вітчизняної та зарубіжної логопсихології.
2 групи методів дослідження логопсихології
а) загальнонаукові: експеримент, спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, опитування, самоспостереження
б) власне психологічні: організаційні; емпіричні; методи обробки даних; інтерпретаційні методи
Логопсихологія спирається на загально-психологічну теорію, яку розробили (4)
Леонтьєв,
Рубінштейн,
Гальперін,
Лурія
концепція психічного розвитку була розроблена (4)
Виготського,
Бльконіна,
Божович,
Давидова
Характеристика особистості дитини при порушенні слуху
Відставання у оволодінні мовленням призводить до обмеженості соціальних контактів дітей із порушенням слуху, появі фрустрації, обмежень соціальних взаємодій. Діти з порушеннями слуху менш соціально зрілі (адаптовані в суспільстві), ніж їхні однолітки. Такі діти в більшості випадків замкнуті, болісно реагують на випадки виявлення їх порушення. Спостерігається значні труднощі розуміння емоцій інших людей, їх відтінків, вищих соціальних почуттів, утруднене розуміння причинної зумовленості емоційних станів. Своєрідності взаємин зі звичайними дітьми можуть призвести до формування деяких негативних рис особистості, таких як агресивність, замкнутість.
Характеристика особистості дитини при порушенні зору
Такі діти часто намагаються “приховати” або заперечувати своє порушення, якщо про нього дізнаються оточення. Вони почуваються скуто, неприродно та дискомфортно. Соромляться звертатися за допомогою. Бувають вразливі та чутливі до критики. При глибоких порушеннях зору можуть бути нав’язливі рухи. Діти натискають на очі, щоб отримати відчуття світла, розгойдуються, видають стереотипні звуки.
класифікація 4 форм психічного недорозвитку за Д. М. Ісаєвою
- Астенічна форма характеризується неглибоким порушенням інтелекту. У структурі інтелектуального дефекту в дітей спостерігається порушення шкільних навичок, які діагностуються, як правило, на початку шкільного навчання. У ранньому дитинстві й у дошкільні роки батьки таких дітей не помічали відставання в їхньому розумовому розвитку.
- Атонічна форма. Поряд з інтелектуальною недостатністю різного ступеня глибини в дітей із цією формою психічного недорозвинення спостерігається аспонтанність, бідність, невиразність емоцій. Це проявляється в зниженій потреби в емоційних контактах і міжособистісних комунікаціях.
- При дисфоричній формі психічного недорозвинення в дітей на тлі розумової відсталості спостерігається виражена афективна напруженість.
- Стенічна форма психічного недорозвинення характеризується нерівномірним розвитком інтелектуальних, мнемічних і емоційно-вольових процесів. У хворих яскравіше виражені й стійкі спонукання й потяги, що сприяє формуванню в них завзятості в подоланні виникаючих перешкод.
Онтогенез це
розвиток спадкової основи організму у конкретних умовах зовнішнього середовища. Кожен організм проходить послідовні періоди розвитку. Розрізняють два основні періоди: зародковий (пренатальний) і післязародковий (постнатальний). Обсяг генетичної інформації, закладеної в яйцеклітині, визначає подальший надзвичайно складний процес розвитку. Разом із тим, увесь процес ембріонального розвитку є результатом взаємодії факторів впливу: генетичних, або ендогенних (внутрішніх), та екзогенних (зовнішніх). Кожний етап онтогенезу супроводжується переходом від одного якісного стану організму до іншого, більш високого, але попередній етап не знищується, а інтегрується в нове ціле. В результаті поступово формується ієрархічна структура психічних функцій від найпростіших до найвищих.
дизонтогенез це
порушення індивідуального розвитку організму переважно на ранніх етапах розвитку.
класифікація видів психічного дизонтогенезу була запропонована (1)
Лебединським
запізнювання або припинення всіх сторін психічного розвитку або переважно окремих компонентів це
ретардація (затриманий розвиток)
категорія дизонтогенезу пов’язана з морфофункціональною віковою незрілістю центральної нервової системи і взаємодією незрілих структур і функцій головного мозку з несприятливими чинниками зовнішнього середовища
дисфункція дозрівання
ізольоване пошкодження будь-якої системи аналізатора або структур головного мозку це
пошкоджений розвиток
диспропорційний психічний розвиток при вираженому випередженні темпу і термінів розвитку одних функцій та запізнюванні або вираженому відставанні інших це
асинхронія (спотворений розвиток)
три основних види мотивів спілкування дошкільників з однолітками
діловий мотив, під впливом якого дошкільник спонукає однолітка до спілкування в якості партнера по практичному взаємодії, у обох виникають позитивні емоційні стани від самого процесу спільної діяльності;
особистісний мотив, який проявляється у феномені “невидимого дзеркала”, тобто дошкільник бачить в діях однолітка ставлення до самого себе і майже не помічає в ньому все інше;
пізнавальний мотив, під впливом якого здійснюється спілкування з однолітком як з рівним дитині партнером, що можна використовувати для розвитку пізнання і самопізнання.
Додаткові засоби спілкування (4)
жести, образотворча діяльність, дактильну мова та мова жестів.
Історичні аспекти становлення логопсихології
•Допарадигмальний включає:
- період неокласичної науки (середина ХІХ ст. – початок 90-х ХХ ст.) - М.Богданов-Березовський, К.Гольдштейн, А.Кусмауль, Ф.Лотмар, П.Марі, А.Пік, Г.Трошин, Х.Хед
- період постнеокласичної науки (ХІХ с. – перша половина ХХ ст.) - Р.Лєвіна, О.Лурія, О.Мастюкова, Є.Соботович, І.Власенко, І.Лубовський, В.Селіверстов, Л.Шипіцина
•Парадигмальний включає:
- етап становлення логопсихології як самостійної галузі (з початку ХХІ ст. ) - Т.Волковська, С.Лауткіна, В.Калягін, С.Конопляста, Т.Овчиннікова, Т.Сак, В.Селіверстов
Чинники виникнення логопсихології як окремої психологічної галузі
- Базовою моделлю при розробці сучасної концепції логопсихології може служити логопсихотерапевтичний напрямок в системі реабілітації осіб із заїканням, яке має свої наукові традиції і розвивається з 60-х років ХХ століття (витоки даного направлення знаходяться в роботах К.М.Дубровского і Ю.Б.Некрасової.
- Не менш важливою складовою фундаменту логопсихології є концепція психічного розвитку Л.С. Виготського, Д.Б. Бльконіна, Л.І. Божович, В.В. Давидова та ін.
- Теоретичні джерела логопсихології також ґрунтуються на дослідженнях Л.С. Виготського, в яких розкривається складна структура розвитку дитини, згідно з якою: “… дефект будь-якого аналізатора або інтелектуальний дефект не зумовлює ізольованого виключення якоїсь однієї функції, а призводить до низки відхилень…”.
Сутність потреби у спілкуванні
Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.
Мовлення дошкільника – відхилення в розвитку негативно позначаються на оволодінні знаннями, вмінні висловлювати власну думку, сприйманні мовлення інших, формуванні особистості дитини. Чисте, правильне мовлення – одна з важливих умов нормального психічного розвитку дитини та її успішної соціалізації.
Завдяки йому малюк пізнає світ, виражає власні бажання, думки, вимоги, налагоджує контакти з навколишніми людьми.
У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспільні суб’єкти.
Характеристика видів дизонтогенезу за В.В.Лебединським:
Загальний стійкий недорозвиток
Найбільш типовим є ранній час ушкодження, коли має місце виражена незрілість мозкових систем, у першу чергу – найбільш складних, з тривалим періодом розвитку.
Типовий приклад – олігофренія. Недорозвиток мозкових систем носить первинний і тотальний характер. Вторинні порушення формуються “згори вниз” (ведуча координата) і частково “знизу вгору”.
Психічні процеси інертні, фіксуються на примітивних асоціативних зв’язках. В асинхронії переважає ретардація. Вищі психічні функції уражені сильніше базальних. Розвиток інтелекту, звичайно, страждає сильніше, ніж мовлення, мовлення – сильніше, ніж сприйняття, пам’ять, моторика, елементарні емоції.
Характеристика видів дизонтогенезу за В.В.Лебединським:
Затриманий розвиток
Характерно уповільнення темпу формування пізнавальної та емоційної сфер з їх тимчасовою фіксацією на більш ранніх вікових етапах.
Первинний дефект частіше порушує розвиток окремих базальних ланок психічних процесів, вищі рівні страждають вторинно (ведуча координата – “знизу вгору”). Виявляється недостатність окремих кірково-підкіркових функцій при більшому збереженні вищих регуляторних систем.
Спостерігається мозаїчність ушкодження: поруч з дефіцитарними функціями наявні збережені. Інертна фіксація більш елементарних зв’язків, переважно в базальних ланках, тимчасово затримується інволюція більш ранніх форм.
Прогноз динаміки розвитку та корекції кращий, ніж при олігофренії.
Характеристика видів дизонтогенезу за В.В.Лебединським:
Ушкоджений розвиток
Спостерігається в тих випадках, коли патогенний вплив на мозок відбувся після 2-3 років, коли більша частина мозкових систем вже сформована.
Характерна модель – органічна деменція. Ушкодження приводить до ізоляції окремих систем, розпаду складних ієрархічних зв’язків, нерідко з грубим регресом інтелекту та поведінки.
При локальному пошкодженні мозку виявляється «мозаїчність» порушень пізнавальної діяльності і затримка темпу розвитку. При дифузному ураженні спостерігаються зниження темпу психічної діяльності, коливання психічного тонусу та працездатності, істотні порушення регуляції. В тяжких випадках відбувається розпад вже сформованих вищих психічних функцій у сполученні з грубим недорозвитком ще не сформованих. В більш легких – зниження темпів формування ВПФ.
Компонент ушкодження присутній при майже всіх видах аномального розвитку, він може бути ускладнюючим фактором (при ускладненій олігофренії) або пусковим механізмом (при затримці темпа розвитку).
